Текст Гаазької конвенції про Апостиль (переклад)
Це конвенція, прийнята в 1961 році, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів для країн-учасниць Конвенції.
Список країн-учасниць Гаазької конвенції постійно поповнюється, включає країни з різних материків планети та становить на 20 червня 2022 року – 165 країн. До Гаазької конвенції приєдналися країни всієї Європи – західної та східної.
Апостиль введено в країнах, які підписали Конвенцію про Апостиль 1961 року в різні дати. Кожні 3-4 роки до конвенції приєднуються 2-3 країни.
Остання країна, яка приєдналася до Конвенції – Пакистан (на 1 липня 2022 року).
Відповідно до Гаазької конвенції апостиль визначає ступінь відносної впевненості між двома країнами щодо автентичності та точності перекладених документів.
Треба зазначити, що постійно ведеться робота над Апостилем щодо покращення процедури, її прозорості та інформування населення країн, що входять до конвенції.
Зокрема, останнє засідання Спеціальної комісії з практичного застосування Апостиля відбулося 5-8 жовтня 2021 року. Одне з питань, які розглядала комісія – формат багатомовних апостилів.
Текст конвенції про Апостиль
КОНВЕНЦІЯ, ЯКА СКАСОВУЄ ВИМОГУ ПРО ЛЕГАЛІЗАЦІЮ ІНОЗЕМНИХ ПУБЛІЧНИХ ДОКУМЕНТІВ
(Укладено 5 жовтня 1961 р.)
Держави, які підписали цю Конвенцію, бажаючи скасувати вимогу дипломатичної або консульської легалізації іноземних офіційних документів,
Вирішили укласти з цією метою Конвенцію та погодили наступні положення:
Стаття 1
Ця Конвенція застосовується до офіційних документів, які були складені на території однієї Договірної Держави і повинні бути пред’явлені на території іншої Договірної Держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
а) документи, що виходять від органу або посадової особи, пов’язаної з судами або трибуналами держави, в тому числі ті, що виходять від прокурора, секретаря суду або судового виконавця;
б) адміністративні документи;
в) нотаріальні документи;г) офіційні свідоцтва, які проставляються на документах, підписаних особами в їхній особистій якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факт його існування на певну дату, а також офіційні та нотаріальні засвідчення підписів.
Однак ця Конвенція не застосовується:
а) до документів, оформлених дипломатичними або консульськими агентами;
б) до розпорядчих документів, що стосуються безпосередньо комерційних або митних операцій.
Стаття 2
Кожна Договірна Держава звільняє від легалізації документи, до яких застосовується ця Конвенція і які мають бути подані на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється лише формальність, за допомогою якої дипломатичні або консульські представники країни, в якій має бути поданий документ, засвідчують справжність підпису, якість, в якій діяла особа, що підписала документ, та, у відповідних випадках, найменування печатки або штампа, якими він скріплений.
Стаття 3
Єдина формальність, яка може вимагатися для засвідчення справжності підпису, посади, в якій діяла особа, що підписала документ, та, за необхідності, справжності печатки або штампа, скріпленого підписом, — це додавання сертифіката, описаного в статті 4, виданого компетентним органом держави, з якої походить документ.
Однак дотримання формальностей, згаданих у попередньому абзаці, не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють у державі, в якій видано документ, або угода між двома чи більше Договірними Державами скасували або спростили їх, або звільняють документ від легалізації.
Стаття 4
Засвідчення, згадане в першому абзаці статті 3, поміщається на самому документі або на «алонжі»; воно складається у формі зразка, що додається до цієї Конвенції.
Однак воно може бути складене офіційною мовою органу, що його видав. Стандартні терміни, що в ньому з’являються, можуть також бути іншою мовою. Заголовок «Апостиль (Конвенція від 5 жовтня 1961 р.)» має бути французькою мовою.
Стаття 5
Свідоцтво видається за заявою особи, яка підписала документ, або будь-якого пред’явника.При правильному заповненні він засвідчує справжність підпису, роль, в якій діяла особа, що підписала документ, та, за необхідності, справжність печатки або штампа, скріплених документом.
Підпис, печатка та штамп на сертифікаті звільняються від будь-якої сертифікації.
Стаття 6
Кожна Договірна Держава призначає відповідно до своєї офіційної функції органи, які компетентні видавати свідоцтво, зазначене в першому абзаці статті 3.
Вона повідомляє про таке призначення Міністерство закордонних справ Нідерландів у момент здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання або своєї заяви про продовження. Вона також повідомляє про будь-які зміни в призначених органах.
Стаття 7
Кожен з органів, призначених відповідно до Статті 6, повинен вести журнал або картотеку, в яких він реєструє видані сертифікати, зазначаючи:
а) номер та дату сертифіката,
б) ім’я особи, яка підписала публічний документ, та посаду, в якій вона виступала, а у випадку непідписаних документів — найменування органу, що поставив печатку або штамп.
На вимогу заінтересованої особи орган, що видав довідку, перевіряє відповідність відомостей у довідці даним у реєстрі або картотеці.
Стаття 8
Якщо договір, конвенція або угода між двома або більше Договірними державами містять положення, які зумовлюють виконання певних формальностей для засвідчення підпису, печатки або штампа, ця Конвенція має переважну силу по відношенню до таких положень лише в тому випадку, якщо ці формальності є більш суворими, ніж формальності, згадані в Статтях 3 та 4.
Стаття 9
Кожна Договірна Держава вживає необхідних заходів для запобігання здійсненню легалізації своїми дипломатичними або консульськими агентами у випадках, коли ця Конвенція передбачає винятки.
Стаття 10
Ця Конвенція відкрита для підписання державами, представленими на дев’ятій сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права, а також Ісландією, Ірландією, Ліхтенштейном та Туреччиною. Вона підлягає ратифікації, а ратифікаційні грамоти здаються на зберігання до Міністерства закордонних справ Нідерландів.
Стаття 11Ця Конвенція набирає чинності на шістдесятий день після здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти, згаданої в другому абзаці статті 10.
Конвенція набирає чинності для кожної держави, яка її підписала та згодом ратифікувала, на шістдесятий день після здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.
Стаття 12
Будь-яка держава, не згадана в статті 10, може приєднатися до цієї Конвенції після набрання нею чинності відповідно до першого абзацу статті 11. Документ про приєднання здається на зберігання до Міністерства закордонних справ Нідерландів.
Таке приєднання має силу лише щодо відносин між державою, яка приєдналася, та тими Договірними державами, які не висунули заперечень проти її приєднання протягом шести місяців після отримання повідомлення, згаданого в підпункті d) статті 15. Будь-яке таке заперечення має бути повідомлене Міністерству закордонних справ Нідерландів.
Конвенція набирає чинності у відносинах між державою, яка приєдналася, та державами, які не висунули заперечень проти її приєднання, на шістдесятий день після закінчення шестимісячного періоду, згаданого в попередньому пункті.
Стаття 13
Будь-яка держава може під час підписання, ратифікації або приєднання заявити, що ця Конвенція поширюється на всі території, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність, або на одну чи кілька з них. Така заява набирає чинності з дати набрання чинності Конвенцією для відповідної держави.
У будь-який час після цього про такі розширення має бути повідомлено Міністерство закордонних справ Нідерландів.
Коли заяву про розширення робить держава, яка підписала та ратифікувала Конвенцію, вона набирає чинності для відповідних територій відповідно до статті 11. Коли заяву про розширення робить держава, яка приєдналася, Конвенція набирає чинності для відповідних територій відповідно до статті 12.
Стаття 14
Ця Конвенція залишається чинною протягом п’яти років з дня набрання нею чинності відповідно до першого абзацу статті 11, навіть для держав, які ратифікували її або приєдналися до неї згодом.Якщо денонсації не було, Конвенція мовчазно продовжується кожні п’ять років.
Про будь-яку денонсацію має бути повідомлено Міністерству закордонних справ Нідерландів не менше ніж за шість місяців до закінчення п’ятирічного періоду.
Вона може бути обмежена деякими територіями, до яких застосовується Конвенція.
Денонсація матиме силу лише щодо держави, яка про неї повідомила. Конвенція залишається чинною для інших Договірних Держав.
Стаття 15
Міністерство закордонних справ Нідерландів повідомляє держави, зазначені у статті 10, та держави, які приєдналися відповідно до статті 12, про наступне:
а) повідомлення, зазначені у другому абзаці статті 6;
б) підписи та ратифікації, зазначені у статті 10;
c) дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до першого абзацу статті 11;
d) приєднання та заперечення, зазначені у статті 12, та дату, коли такі приєднання набирають чинності;
e) розширення, зазначені у статті 13, та дату їх набрання чинності;
f) денонсації, зазначені у третьому абзаці статті 14.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені, підписали цю Конвенцію.
Вчинено в Гаазі 5 жовтня 1961 року французькою та англійською мовами, причому французький текст має переважну силу в разі розбіжностей між двома текстами, в єдиному примірнику, який зберігатиметься в архіві уряду Нідерландів, і засвідчена копія надсилається дипломатичними каналами кожній з держав, представлених на дев’ятій сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права, а також Ісландії, Ірландії, Ліхтенштейну та Туреччині.